Алла Кудлай

Особистий секрет гарного самопочуття – плавання. Я живу біля Дніпровської набережної, тож практично все літо двічі або тричі на тиждень плаваю в Дніпрі – до мосту Патона і назад.

Підходжу до справи серйозно і роблю це з ластами – так складніше, але ефект набагато помітніший. Уже всіх своїх знайомих «пісадила» на це.

Одного разу до мене брасом підплив чоловік і в лоб запитав: «Скажіть, будь ласка, ви випадково не Алла Кудлай?». Я відповіла: «Усі кажуть, що я на неї дуже схожа». Виявилось, що він побився об заклад з товаришем. Якби я знала, на що вони сперечаються, то, можливо, зізналася б.

Ще один якось просив автограф прямо у воді. Хвала богу, я умію швидко не лише плавати, а й бігати :)

Раніше я приділяла значну кількість часу заняттям у спортзалі, але коли спробувала плавати, зрозуміла, що зал – зовсім не те, навіть за допомоги тренера. Правильний раціон і вода – запорука чудової фігури.

Я – величезна правдолюбка з завищеним відчуттям справедливості. Не можу переступити через себе, навіть коли прийняте (або не прийняте) рішення може нашкодити мені. Головне – не йти на компроміси з совістю, а тримати її в цілковитій гармонії.

Часто надходили пропозиції займатись політикою, якось я навіть балотувалась за списком однієї з партій, однак в депутати так і не пішла. Сказати, що шкодую про це – буде помилкою. Знову ж таки, це про компроміси, а мені з ними жити складно.

Наразі є цікава ідея записати спільну пісню з моєю подругою Лідою, мамою Насті Каменських. Ми товаришуємо ще з 1978-го року, відколи почали працювати в народному хорі ім. Г. Верьовки. Сподіваюсь, зірковий зять Ліди допоможе і з текстом майбутнього хіта для нас, і зі словами :)

З концертами я об’їздила всю Україну, свого часу – весь Радянський Союз. Ми виступали і на кількох партійних з’їздах. На XXVI, наприклад, Україна презентувала один номер на 6 хвилин, у якому повинно було бути все: танці, пісні, симфонічний оркестр, масовка… Цей виступ ми готували 2 місяці з величезною командою артистів з різних колективів. Було дуже масштабно та відповідально.

Це були часи тотального дефіциту, але ми, через постійні гастролі, мали можливість тішити рідних ексклюзивними подарунками: їжею, яка на той час вважалась елітною, одягом, прикрасами і т.д.

Завдяки подіям, які відбувались тоді, я виховала в собі вкрай важливу якість: уміння зберігати таємниці. В шоу-бізнесі це зустрічається нечасто, але допомагає зберегти гарні людські стосунки та мати хороший імідж. Особливо у 80-х, коли одна-єдина анонімна скарга могла зламати всю кар’єру в нашій професії, це цінувалось понад усе.

Кумедних історій, які трапляються з артистами під час гастролей, у кожного дуже багато. Якось у нас був концерт у Донецьку, після якого ми пішли на шопінг. Заледве встигли на автобус, який відвозив до вокзалу. Але він нам не допоміг: місто проводжало шаленими заторами, тому наш організатор зловив таксі і поїхав попереду. Потяг мав відправитись о 20:20, а ми приїхали на станцію о 20:30. І тут ми почули оголошення: «Артисти з Києва, не поспішайте, потяг на вас чекає». Виявилось, що нашого колегу впізнав керівник станції і зробив нам таку невеличку, але дуже приємну послугу. 

Обожнюю давати сольні концерти. Атмосферу, яка тоді панує в залі, неможливо описати. Ти виходиш до своїх шанувальників, співаєш наживо, відчуваєш їхню енергетику та кожен подих.

Коли довго не виступаю, ментально дуже погано почуваюсь, не можу знайти собі місця. Все ж, моє призначення – співати та дарувати іншим радість.

Своєю творчістю я займаюсь самостійно, у питаннях продюсування підключається мій син Максим. Так було завжди.

Свого часу, відвідуючи США та Канаду, надходили пропозиції залишитись та розбудовувати кар’єру там. Я відмовилась. Це, по-перше, було небезпечно, а, по-друге, я надто люблю Україну, щоб бути з нею в затяжній розлуці. Тут я почуваю себе людиною і дихаю на повні груди.

Мені завжди щастило на добрих людей, хоч «вибитись в світ» було неймовірно складно. Так сталось з вибором професії, кастингом у хор і усіма майбутніми колективами.

У моєму репертуарі точно більше півтисячі пісень. Коли працювала на Держтелерадіо, для виконання норми мусила записувати 5 пісень у квартал. Не вилазила з бібліотеки, шукала ціннісні тексти, які ставали хітами. У піснях – вся наша сила та історія.

Можна сказати, що саме період роботи на ТБ визначив мене як сольну співачку. Я почала працювати на себе і потроху відчувала зростаючу популярність. Запрошували на різні проекти, надсилали сотні листів і телеграм. У Москві навіть ходили чутки, що мені варто змінити ім’я, аби втримати увагу до себе. Бо: «Две Аллы на эстраде быть не должно».

Зіркову хворобу подолала одразу, як тільки вона до мене постукалась. Я йшла містом, ловила на собі погляди перехожих і компліменти чоловіків. У якийсь момент настільки відчула на собі корону, що втратила відчуття простору, від чого перечепилась і впала. З того часу забороняю собі навіть думати про зірковість.

Не розумію хейтерів, яких зараз в інтернеті критично багато. Чомусь нашим людям це суттєво – критикувати без приводів, ображати та нарікати на інших. Мені здається, це від заздрості та відсутності власної реалізації… Інколи хочеться відповісти усім, але я себе стримую.

З сучасних українських артистів люблю Олега Винника. Він дуже працьовитий хлопець. Слухаю гурти KAZKA та ONUKA. Вони роблять фантастичний продукт.

Я не сумую за минулим, у кожного своя доля і свій шлях. Через усе, що тобі не дано, не перескочиш, а на небесах давно все вирішили за нас. Тому живіть сьогоденням і думайте про майбутнє, не займаючись самокопанням.

Я не говорю про свій вік. А навіщо? Що зміниться від того, якщо співрозмовник дізнається, мені 19, 43 чи 65? Абсолютно не вимірюю роками ні успішність людини, ні її можливості та бажання крокувати в ногу з часом.