Алла Сердцева

Кожна мріє з Попелюшки перетворитись в принцесу. Так само, немає жодної дівчинки, якій не хотілося б танцювати конкретно класичний танець. Для себе, свого внутрішнього світу. Це величезне багатство, яке зі мною з чотирьох років.

Не так давно я переїхала зі Львова, де віддала серце і більшу частину життя, понад 40 років, Львівській хореографічній школі. Передала свої знання та вміння дуже великій кількості талановитих дітей, які зараз виступають по всьому світу.

В травні цього року, на одному зі старовинних фестивалів у Італії MARE ADRIATICO, я танцювала гопак. В 73 роки це робити складніше, ніж у 20, але, все ж, цілком можливо. Також ми з дітьми привезли звідти нагороду, яку ніхто не міг отримати впродовж 17 років.

В Києві починаю все спочатку. Нещодавно здійснилась моя давня мрія – відкриття авторської студії професійної хореографії в КМДШ. Тут я особисто займатимусь з дівчатами віком 20-25+. Навчатиму бездоганно володіти тілом, аби мої учениці і в звичайному житті відчували себе справжніми француженками: витонченими, легкими, граціозними. Наразі шукаємо зал.

Основний критерій, за яким я відбиратиму людей, буде дикий фанатизм та бажання змінюватись.

Щоб професійно займатися танцями, необов’язково починати з дитинства та мати певні задатки. Нас часто несвідомо закомплексовують фразами типу: «Сиди рівненько», «Не рухайся», «Говори, коли попросять» і т.д. Це може супроводжувати людину протягом усього подальшого життя.

Я працюю через очі, завжди спостерігаю за поглядом. Бо це передає внутрішній стан людини, її настрій, фізичне здоров’я. От чому потрібно усміхатися? Щоб життя усміхнулося вам. Бо посмішка – це одночасно найсильніша зброя та антидот від поганого настрою.

Якщо ви відчуваєте внутрішню злість – зробіть 40 присідань. Нехай над вами посміються, нехай подумають, що ви збожеволіли, а ви в собі переживете негатив і не пустите його назовні.

Останнім часом люблю стильно одягатися, часто взуваю підбори. Взагалі, я танцюю на шпильках, тож з цим проблем немає. Одяг підбираємо разом з сином чи його дружиною, у них прекрасний смак.

Потрібно любити себе. Від того, наскільки ви приязні до себе, залежить сприйняття оточення. Якщо жінка закомплексована, невпевнена в собі – нічого доброго не слід очікувати. Потрібно інколи дозволяти собі бути нахабою :)

Зараз усі мої питання вирішує син Максим, він у мене – золото і я в жарт називаю його персональним продюсером.

Я все життя дбала про кар’єру, намагалась заробляти та допомагати сім’ї. А зараз відчуваю себе справжньою леді. Власне, молодість для того й існує, аби заробити на старість. Зараз я щаслива бабуся та вдячна мама. І жодне матеріальне багатство не зрівняється з цим почуттям.

Не можу сказати, що сумую за Львовом. Розумієте, я жила там з 1947 року, однак міста практично не бачила. Режим робота-дім-гастролі не дозволяв просто насолоджуватись місцевістю.

Чомусь дорослі мене завжди боялись. Коли приводили на заняття дітей, то соромились зайвий раз щось запитати. Діти ж потребують абсолютно іншого ставлення. Часто вони за домашніми завданнями, балетом, музикою та малюванням дуже втомлюються, а дорослі це не завше розуміють.

Тому я спочатку запитую: «Чому в тебе не світяться очі? Чому ти сумний?», і, знайшовши причину, допомагаю підняти настрій і тільки після цього – братись за роботу.

Я вроджений психолог. Мені достатньо тільки подивитись на людину – і я знаю, як себе з нею поводити або чого робити/казати не варто. А ще я переконана, що танці та комплексний підхід допомагають вилікувати будь-який недуг. До мене звертались батьки, у дітей яких викривлені ніжки чи ручки, проблеми зі спиною, порушення постави, косоокість і т.д. Завдяки своїм навичкам, я кожному допомогла.

Свого часу мій син Максим у майже 2-річному віці випав з балкона другого поверху. Лікарі не давали надій, пророкували параліч або інвалідне крісло. Я взялась вивчати анатомію і вже зовсім скоро знала все до дрібниць. Тричі на день робила сину масаж, кожен його рух пропускала через себе. До школи він пішов своїми ніжками. Після цього прийшло розуміння, що я можу лікувати людей і допомагати без операцій та сотень пігулок.

Не можна мати багато друзів. Краще ділитись секретами з собою, розповівши все у дзеркало. Це не означає, що всі люди погані, просто ніхто не застрахований від розчарувань, а їх переживати складно.

Жінку зістарює вульгарність та тяжка хода. Інколи дивишся на молодесеньку дівчинку, а вона не йде, а тягне за собою ноги. Себе ж потрібно нести, бо земля – жива істота, яке відчуває ваш настрій.

Я не маю подруг свого віку. Останній раз на зустрічі однокласників я була років 10 тому, після чого перестала це робити. Річ у тому, що я людина дуже мажорних нот і мені важливо, аби поруч були такі ж люди. Натомість помітила, що ровесників цікавлять теми занедбаного здоров’я, поганих зубів та лікарень. А як же мистецтво та вищі матерії? «Ти білий лебідь, тобі все завжди давалось легко» - казали мені. Але хто цим людям заважав бути білим лебедем? Чому вони не вкладали в себе стільки зусиль, як це робила я? Сумую, коли люди зациклюються на такому…

Не дозволяю собі бути немічною. Чому мої рідні мають бачити мене хворою, знесиленою та депресивною? Не хочеться перекидати на них свої проблеми, тому намагаюсь завжди бути красивою, час від часу змінювати образ. Від цього залежить і віра в себе. 

Люди, у яких ця віра відсутня, мабуть, не настільки люблять і обожнюють своїх дітей та внуків, якщо дозволяють слабкості домінувати.

Жалість – дуже негативна емоція, вона знищує людину зсередини. Так само як заздрощі та зло, жалість притягує хвороби. До речі, за свою професійну кар'єру я жодного разу не брала лікарний :) 

Старості не потрібно боятись, вона до усіх прийде. Але її можна зустріти з обіймами. Мій девіз, наприклад, звучить так: «Померти від старості, а не від хвороби».

Та й взагалі, віку в паспорті немає, вік ми формуємо самі. Можна і в 15 буди старенькою, а в 74, як і я, відчувати себе на всі 100 %. Для цього потрібно не існувати, а жити, дякувати кожному дню та прокидатись з вдячністю.

Починайте день з посмішки, склянки води та гарного, не обов’язково коштовного, сніданку. Привітайтесь з тими, хто поруч, скажіть «Привіт» сонечку, водичці, адже ми – єдине ціле. Шукайте свою стежину та не бійтесь відпускати людей, з якими вам не по дорозі.

І пам’ятайте: можна і потрібно виглядати по-королівськи, однак ніколи не варто нести себе так, наче вам щось винен весь світ.