Анатолій Чудаса

Анатолій Чудаса

Життєрадісний Анатолій про любов до техніки, романтику подорожей, понад 20 років роботи в 1+1 медіа та обов’язковий ритуал після 35 років.

Техніку обожнював з самого дитинства. Ще в садочку хотів стати трактористом, але в 6-му класі чітко усвідомив – буду водієм. Тоді це була досить престижна професія з великою зарплатою. Для порівняння: мій тато був шліфувальником і з усіх його колег він отримував найбільшу фінансову винагороду, а я, вже в статусі водія, отримував втричі більше за нього.

Водійське посвідчення отримав ще до 18 років і з того часу з кермом не розлучався. Після армії працював на радіозаводі в далекобійній колоні. Саме тут і розпочалися мої довготривалі відрядження на величезних машинах.

За кермом об’їздив весь Радянський Союз. Найчастіше відвідував Вороніж та Рязань. У цих містах мене завжди дивував той факт, що на всіх військових підприємствах вантажниками працювали одні жінки, але це було мені на користь. Оскільки я люблю поспілкуватися та намагаюсь завжди бути відкритим до людей, дівчата навіть в обідню перерву готові були повернутися на робочі місця і завантажити мою машину, адже знали, що приїхав киянин Толя 🙂

Анатолій Чудаса

Крім цього, ми обмінювалися необхідними побутовими речами.
Тоді був суцільний дефіцит і тих речей, яких не було у нас – були у них і навпаки. З того часу переконався: все тримається на контактах та суцільному позитиві, а водії – це ще ті комунікатори та в якийсь мірі психологи. Адже людей ми розуміємо трошки інакше, завжди залишаючись уважними до всіх.

У нас на заводі працювало близько 800 водіїв. Ближче до вихідних практично всі поверталися зі своїх маршрутів, тож ми збиралися у нашому саду за довгими столами й кожен починав розповідати різноманітні байки про свої подорожі. Усі історії – це ще ті хохми. Аби ми їх тоді записували, то вже зараз можна було б видавати повноцінні гумористичні збірки.

У команді всі були різні за віком, проте, дідівщини у нас не було. Навпаки, працівники з 20-річним стажем підтримували молодь, давали настанови та розповідали тобі, як все працює. Зараз таке не часто зустрінеш.

Раніше і ставлення до цієї професії було інакше. Для того, щоб отримати всі категорії, я дуже багато вчився, здобував досвід. Ми раніше дуже сильно «трусилися» з цими документами. І найстрашніше, що могло статися, – це якщо з якоїсь причини їх заберуть. Зараз же у кого права – той водій.

Анатолій ЧудасаЯ довго працював на радіозаводі, але потім почалися 90-ті. Роботи було дуже багато, грошей не вистачало, а у нас з дружиною вже було двоє маленьких дітей, тож потрібно було щось змінювати. Знайомий повідомив про набір водіїв на канал «1+1». У той час я навіть не дивився телевізор і не знав, що це таке, але вирішив спробувати й вже в холдингу понад 20 років.

У нас в компанії дуже багато прогресивної молоді, робота змінюється постійно, тому завжди намагаюся «тримати марку». Минає кілька років – і все зовсім інше: різні підходи, різне керівництво. І хоча старожили, як правило, не дуже люблять виходити із зони комфорту, я порадив би кожному не боятися змін і ризикувати.

Також просто сидіти й виконувати свою роботу – теж неправильно. Має бути цікаво, щоб на роботу хотілося йти. У цьому плані важлива й команда, в якій працюєш. Багато чим ділишся на роботі більше, ніж вдома. Звісно, є люди більш близькі, є – менш близькі. Але на роботу треба завжди йти із задоволенням.

Різницю у віці з молодим поколінням я не відчуваю. Проте, раніше міг не спати цілодобово. Пригадую, як давали відрядження на тиждень, а я з тих п’яти днів – три точно не спав. Зараз, мабуть, так вже не вийде 🙂

Взагалі, вік – відносне поняття. Наприклад, я б зараз не хотів повернутися у свої 30 років. Все змінилося, та і в житті було багато проблем, які б я не хотів повторно пережити. Крім цього, з кожним роком людина стає мудрішою, адже набирається цінного досвіду.

Як на мене, українці, які тихо сидять на пенсії, обирають для себе найпростіший шлях. Легше ж нічого не робити. Нещодавно я зустрів хлопця-однолітка, якого дуже давно не бачив. Він старший за мене на рік, але вже «розвалений». Проте, в школі він був найкрутіший, оскільки займався спортом та постійно за мене заступався. Навіть не розумію, що може заважати людині займатися собою та своїм тілом?

Проживши стільки років, я прекрасно розумію: людина після 35 років обов’язково повинна піти в тренажерний зал і тримати своє тіло в тонусі. Нині на перекладині я підтягуюсь більше, ніж в армії, хоча тоді у мене вага була менша. Я навіть обладнав спортивний куток на одному з поверхів нашого офісу, аби завжди була можливість трохи позайматися і привчити колег до спорту.

Анатолій Чудаса

Також хочу повернутися до свого давнього хобі. У мене дід був ковалем, тато теж все своє життя працював з металом. Тож я пішов по їх стопах і раніше робив ножі собі на втіху, а потім роздавав їх знайомим.

Мене цьому ніколи не вчили. Я просто спостерігав за батьком, дивився, як він працює і вже потім намагався повторити. Свого першого ножа я склепав років у 4-5, взявши до рук молотка та цвяха. Довелось довго клепати, аби щось вийшло. Уже в школі робили ножі з напилків, постійно переводячи круги 🙂 Тож, якби я не був водієм, точно б займався саме цієї справою.

Мрію відвідати Австрію. Тато постійно з величезним захопленням мені розповідав про Альпи. Хоча під час служби він зі своїм оркестром об’їздив багато країн, ніщо його так не вразило, як велич альпійських гір. Ще хочеться в м. Гродно, Білорусь. Там я проходив військову службу, тож у цьому місті залишилося багато спогадів.

Узагалі мені дуже імпонує Білорусь. Білоруси близькі до нас, у них відсутній ген злоби. Ми, як і вони, теж занадто толерантні. Наш народ не жорстокий, ми дуже багато пробачаємо, а так робити не можна. Подобається мені й білоруська мова, хоча вона смішна, але надзвичайно приємна 🙂

На жаль, нашу націю сильно підкосили 32-33 роки. Україні вдається відроджуватися, але поступово, дуже помірним темпом. Навіть не знаю, чого у нас більше після всіх геноцидів – переваг чи недоліків?

Точно знаю: поки кожен українець не стане націоналістом, нам не вдасться відбудувати нормальну країну. Тому не забувайте про своє походження та пам’ятайте: у кожному з нас тече козацька кров.

Анатолій Чудаса

Напишіть нам

04080, Україна, м. Київ, вул. Кирилівська, 23, офіс 1+1 медіа

ideaspeople@1plus1.tv