Ельвіра Конєва

Вірте в себе, шукайте можливості та навіть не згадуйте про позначки в паспорті. Працюйте, надихайтеся та пам’ятайте просту істину – час #забутипровік

До програми «Елегантне стажування» працювала у Національному університеті фізичного виховання і спорту України. Була провідною редакторкою у видавництві «Олімпійська література». Редагувала наукові монографії  зі спортивної реабілітації, медицини, різноманітні збірники  статей. А взагалі за освітою я хімік-аналітик. Був період, що працювала за фахом, але з’ясувалося, що пробірки та досліди – не моє, хочу працювати з людьми. Так я стала працювати у видавництві АН України «Наукова думка».  Хочеться і зараз, попри вік, продовжувати  займатися улюбленою справою.

Час від часу зіштовхувалася з проявами ейджизму. На одному з місць роботи керівники прийняли рішення «омолодити» колектив  (а я була «найдорослішою» пенсіонеркою) і поступово почали мене «виживати». Звісно, що я припинила співпрацю з ними. Також, коли цікавилися вакансіями і телефонувала представникам компаній, аби уточнити деталі, часто чула таке: «А скільки вам років?». На цьому наша комунікація завершувалася. До речі, також навмисне не вказувала свій вік у резюме. Лише в одній з установ, що відгукнулись на анкету, зазначили, що їх не бентежить вік, і для них важливий досвід роботи.

Тож назва проєкту  #забутипровік мене відразу зацікавила.  До того ж приєднатися до програми «Елегантне стажування» спонукало бажання бути ближчою до улюбленого телеканалу 1+1. У мене кожний ранок починається саме з «плюсів», постійно переглядаю новини, слухаю поради експертів тощо. Також подобається, що в усіх своїх програмах та шоу медіагрупа руйнує стереотипи щодо віку, показує мотивуючі історії успіху людей віком 50+. І це не може не надихати.

Проходила стажування на посаді «Літературного редактора 1+1 Production». Оскільки ця професія для мене не нова (просто інший напрям), труднощів практично не було, та і колектив всіляко підтримував. Так, мій наставник Акім Галімов, керівник Управління виробництва оригінальних форматів зазначав, що саме у людей елегантного віку є чому повчитися. Словом, було цікаво редагувати синопсиси та сценарії програм,  зануритися у внутрішню телевізійну «кухню». Наприклад, із захопленням спостерігала за тим, як начитується закадровий текст програми «Загублений світ».

Попри те, що моєму внуку вже 33 роки, на свої позначки в паспорті не звертаю увагу. Не хочеться ставати «дорослішою» :) Він мене називає Елічкою (хоч я уже і прабабуся), вітає з усіма святами та допомагає розібратися з налаштуваннями на комп’ютері. Завдяки йому я стала впевненіше працювати з ПК. Діти взагалі не дають мені сумувати. У теплі періоди завжди витягують на пікніки. Проте хотілося б бачити серед свого оточення і близьких за духом людей елегантного віку.

Коли ще редагувала книги в університеті, у профільних статтях було наведено  градацію  людей за віком. І ось, люди за 70–80 вважаються уже пристарілими. По-перше, як на мене – це геть некоректне формулювання  («не все бабушки – старушки!»). По-друге, вважаю, що потрібно розширити ці рамки, що з’явились за часів Радянського Союзу.

Що робити для того, аби зруйнувати усталені стереотипи щодо людей старшого віку? Однозначно – триматися на рівні та показувати приклад іншим. Продовжувати в медіагрупі подібні соціальні ініціативи, а на державному рівні підіймати питання дискримінації. Якщо держава забезпечить гідне фінансове майбутнє пенсіонерів ,  люди елегантного віку відчуватимуть себе по-іншому. Звісно, що віра в себе та свої можливості багато в чому залежить і від близького оточення. Важливо, аби родина та близькі надихали на нові звершення. Мені діти на внуки часто кажуть: «Звісно, пробуй! У тебе все вийде. Це те, чого тобі так не вистачало». Щаслива, що маю таку сім’ю!

Не лінуйтеся та не списуйте себе з рахунків. Будь-коли можна знайти улюблене заняття, тренуйте мозок. Якщо не можете дозволити собі дорогі речі – замініть аналогами, врешті-решт пошийте собі бажаний одяг. Читайте книги як у друкованому, так і в електронному форматах. Не бійтеся пізнавати щось нове.