Юрій Коваленко

Я родом з смт. Шевченкове, української Венеції. Ще в дитинстві, прогулюючись між каналами та водоймами, я чув різноманітні звуки природи, яким постійно відповідав, імітуючи почуте.

Вже на шкільній сцені починав імітувати відомих акторів, переймав міміку та інтонацію таких легенд як Хазанов, Альтов, Райкін та багатьох інших.

І хоча за освітою я – актор театру та кіно, у цьому протистоянні мій голос переміг.

Будучи студентом, я зрозумів, що імітація знадобиться мені у подальшій роботі. Старші курси готували випускну виставу «Циганка Аза», у якій за сценарієм за кулісами повинна була народжувати акторка. Так от, я плакав за новонароджену дитину, здійснивши неабиякий ефект на глядачів. Адже одна справа, коли звук виходить з динаміка, а інша. Коли все наживо. Тоді це був справжній фурор, усі навіть цікавилися, що за апаратуру ми використовували.

На 2-му курсі я проходив відбір на телебачення. З тридцяти людей відібрали лише дев’ять. Потім з дев’яти тільки четверо підписали контракт з ТБ, а вже потім нас залишилося двоє. Цей період і можна назвати початком мого професійного шляху як актора кіно у програмах: «На добраніч діти», «Мультфільмі на замовлення».

Свого часу звукорежисер Петро Лисиця працював «шумовиком» в театрі Івана Франка, завдяки відповідному приладдю йому вдавалося імітувати різноманітні звуки. Коли я прийшов до нього на виставу, то спробував зробити це перед мікрофоном власним голосом, на що він сказав: «Я забираю тебе. Для чого мені робити це приладдям, якщо ти можеш робити це голосом?».

У 90-х роках трапилось моє перше знайомство з 1+1. Канал став великим стартом для мене.Те, що я не робив в театрі – робив на 1+1. Те, що я не робив ще на якомусь каналі, міг втілити тут.

Зараз я рідко знімаюсь, але мій голос звучить у багатьох кінострічках, документальних фільмах, рекламі й на цьому я в жодному разі не планую зупинятися.

У мене часто запитують, який звук є найулюбленішими. Це теж саме, що й запитати у багатодітного батька, яку дитину він любить найбільше. Якщо у мене вийшло повторити звук, він автоматично стає улюбленим. Навіть голоси персонажів, яких в житті я не сприймаю і вважаю найбільшими негідниками світу, на період роботи з ними стають моїми друзями.

Завжди намагаюсь вижати з усього якомога більше, коли маю перед собою чітку ціль,

Найлегший спосіб зімітувати голос – знати саму людину, бачити, як він/вона спілкується в житті. Важливо зрозуміти персонажа, чому він такий, чому у нього такий тембр, така скрипучість.

Найважчим персонажем, якого я озвучував, був Микола II, адже є лише декілька аудіозаписів його голосу та кілька кадрів з німого кіно.

У мене 15 тембрів, якими я можу маніпулювати і говорити ними весь день.

Люблю свою роботу над «Сімпсонами»: там у мене 27 персонажів, кожен з яких має свою унікальну окрасу, голос і тембр. 

Я двічі рекордсмен Книги рекордів України та кавалер Почесної відзнаки «Великого князя Володимира» ІІ ступеня. Орден князя Володимира отримав від УПЦ КП за одну з перших анімаційних робіт, озвучку понад 1000 дубльованих мультфільмів релігійного напрямку.

Зараз ми пишемо «Біблію», в якій вже 3 роки я озвучую голос Ісуса, хоча ще у студентські роки для мене це було б чимось фантастичним.

Забуваю про час, коли інформацію, яку я розповідаю, потребують інші люди. Я проводжу лекції для студентів і досить часто можу замість однієї години затримати їх на дві. У такі моменти інші викладачі жартома говорять мені, що цей час не оплачується і потрібно залишити приміщення. 

Я викладаю в університеті імені Бориса Грінченка і часто кажу своїм студентам, що вчусь разом з ними. Інколи дивує, як люди, яким по 20 років, можуть казати, що вже все знають. Необхідно трохи поритися в тій чи іншій темі, аби відкрити для себе щось нове. Так само потрібно діяти і в стосунках між чоловіком та жінкою.

Маю запрошення ще в два виші. Сподіваюсь, що в одному з них вдасться набрати свій авторський курс.

Люди, здібні до звукоімітації – справжні самородки.

Планую видати книгу про звуки, в якій буде вміщено багато порад. Це буде суто професійна річ для тих, хто хоче змінити свій голос. Також обов’язково поділюся постулатами, за якими я живу.

Аби не згоріти, не потрібно віддавати все відразу. Якщо людині потрібно прикурити, я не буду запалювати факел, а дістану лише запальничку.

Потрібно знати закони життя, сім’ї, професії тощо. На жаль, цьому ніхто не вчить, але це слід знати ще з дитячого садочку.

Ми перестали вибачатися, соромимося виглядати смішними, хоча у цьому немає нічого страшного.

У цей світ ми приходимо голі і йдемо з нього у тому ж самому вигляді. Не важливо, ти мільйонер чи звичайний середньостатистичний громадянин. Багатство не вимірюється грошима. Шкода, що такі думки приходять тільки з віком.

Деякі в 90 років залишаються дітьми, а хтось уже в 20 років відчуває старість. Все відносно.

Мені подобається молодь. Вона розумна, хитра, інтелігентна, хоча і мало читає, мало цікавиться та мало пізнає. 

Я не вважаю себе зіркою, адже зірки на небі, які періодично згасають, залишаючи лише відблиск.

У кожній професії знайдуться сотні зірок. Мене завжди дратувало, чому є лише зірки шоу-бізнесу, а нема зірок-лікарів, водіїв чи пекарів. На світських вечірках повинні з’являтися і ті зірки, які зробили складну операцію на серці, наприклад.

Я не маю права ставити себе вище когось, адже я тільки їм, ношу одяг, користуюсь авто завдяки тим людям, яких ніхто не знає і вони невідомі.

Мій канал на YouTube «Доктор звук» – більше примха моїх арт-директорів. Але іноді хочеться, щоб мою роботу хтось побачив. До речі, серед китайських користувачів два моїх відео набрали 1,5 млн переглядів.

Приємно від людей отримувати зворотний зв'язок, особливо, коли вони зазначають, що завдяки моїм звукам змогли відкрити в собі якісь здібності.

Хочу відкрити театр звукоімітації, якого ще досі не було в світі. Театр без кордонів та без мов, в якому не потрібно говорити. У ньому буде лише музика, втілена звуками.

Мрію відправитися у кругосвітнє плавання. Сісти в пароплав і пливти ріками, морями, океанами чи проїхатися велосипедом по всій Україні.

Є прекрасний вислів: «Якщо ти не любиш себе, ти не любиш оточення». Але варто пам’ятати, що  і нарцис може залишитися один біля будяків.

Класно, коли тобі роблять добро, але і нам самим варто спробувати хоча б раз зробити комусь приємне. У таких випадках люди, які до цього бачили лише напівтону, починають помічати колір.

Помилки та невдачі бувають навіть у геніїв, завдяки ним ми вчимося.

Останні 10 років в Новорічну ніч я загадую одне і те ж бажання – здоров’я рідним та близьким, адже це найважливіша річ.

Я категорично не згоден з тезою, що після певного віку зникає здатність творчо мислити. Вік – це лише позначка у паспорті з датою народження. Можна його викинути і нічого заважати не буде. 

Я себе відчуваю на 35 років і не помічаю жодних змін, адже те, що я озвучував – продовжую озвучувати і те, що дублював – продовжую дублювати.

Мені подобаються Дні народження в 1+1 media, оскільки тут про вік мовчать. Ніхто ніколи не запитає, скільки років тобі виповнилося.

Не варто боятися робити ті речі, які ти робив у 20, 30 років, якщо тобі 60 чи 70. Тоді ніхто тобі не скаже, що час йти на пенсію.

Це бомбово, коли у тебе вже є дорослі діти, внуки й згодом ти можеш побачити правнуків.