Костянтин Грубич

Я відчуваю себе на 16 років – і це найголовніше. Байдуже, яка цифра в паспорті, має значення лише ваша самоідентифікація.

Мені дуже подобається те, чим зараз займаюсь в «ТСН. Тиждень» – проектом «Польова кухня». Ми з командою їдемо якнайдалі від столиці, розкладаємо 1500-кілограмову польову кухню, скликаємо місцевих жителів та разом готуємо.

Першочергово, це аж ніяк не кулінарний проект, а додаткова можливість поспілкуватися з людьми, почути про їхні проблеми та мрії і спробувати знайти вихід.

Не секрет, що найкращий привід зібрати людей на відверту бесіду – запросити пообідати чи повечеряти разом. Тож формат чудовий.

Глядачі, в свою чергу, бачать не лише рецепт фірмової страви того чи іншого регіону, а й рецепт вирішення проблем.

Наше гасло – «Нагодувати, вислухати і зарадити». Це як в МНС – врятувати та допомогти. Люди розповідають про те, що їх турбує. Я обираю найцікавішу історію, досліджую її та намагаюсь зарадити.

І хоча кожен розповідає про свою маленьку проблему, вона є близькою для багатьох українців в інших куточках країни.

Я не сумую за минулими проектами та славою. Інколи ностальгія наздоганяє хіба з приводу потрібності, яка була в період, наприклад, проекту «Знак якості». Тоді я був дуже завантажений справами, простору не вистачало, але життя будувалось таким чином, що або так, або ніяк, – середнього не дано.

Це були роки тектонічних зсувів в журналістиці і я радий, що причетний до них.

Зараз складніше робити подібний продукт, оскільки нам, як споживачам, набагато важче. Старі правила, в тому числі ГОСТи, відходять у минуле. Нові – досі не прийняті. Тому не до кінця зрозуміло, за якими показниками оцінювати, порівнювати продукти, – ніхто не може сказати.

Я – людина-реаліст. Мені не потрібна ціль бути в рейтингу першим. У моїй голові такі плани, наче життя тільки починається. Вам раджу забути про все, що було до сьогоднішнього дня, аби почати з чистого аркуша.

Головне – здоров’я. І я натхненно над ним працюю: займаюсь фізкультурою, дисципліную себе. Легше, звісно, сидіти на дивані, коментувати новини та об’їдатись шкідливою їжею. Але в роботі над собою постійно необхідно прикладати надзусилля.

Раніше регулярно займався фізичною культурою, тепер лінуюсь. Часто шукаю виправдання, але змушую себе щоразу йти та прямувати до цілі.

На телебаченні я вже майже 30 років, якщо не більше. І постійно я був відомою людиною, тож до популярності звик, хоч це ніколи не було моєю мрією.

Найбільше досягнення та плюс професії – уміння знаходити спільну мову з людьми та бути для них корисними.

Наразі я активно працюю над розвитком сторінки в YouTube та особистим брендом. Розумію, що це вимога часу.

Хоч абсолютно на цьому не заробляю, але маю страшенну мотивацію. Бодай два ролики, але за тиждень маю їх зробити.

Обожнюю готувати зі звичайних продуктів щось фантастичне та ділитись цим зі своїми підписниками. Борщ із кропивою, картопляні крекери, ікра з буряку, –  рецепти цих та інших цікавих страв можна знайти на каналі «Костянтин Грубич» у YouTube.

Зараз блогінг – дуже розвинена сфера. Але мене не ображає той факт, що чимало початківців за рік-два досягають позначки в мільйон фоловерів, на що нам свого часу потрібні були роки.

Навпаки, це свідчить про те, що я десь не допрацював, а вони – молодці.

Я викладаю в Інституті культури, де є студентка, в якої 2 млн підписників в Instagram. І, по суті, це вона має навчати людей, як досягати успіху. Якось ми планували зняти спільний ролик, але готувати на страшенній висоті та ризикувати життям я не наважився :)

Свого часу Бог дав мені дуже багато. В молодому віці я вів передачу «Не всі вдома», яка була неймовірно популярною. Тоді ж не було ні інтернету, ні соціальних мереж, але ми знали, наскільки масштабна аудиторія нас дивиться.

Ні до, ні після, жоден канал не мав таких рейтингів програм у цьому слоті. Це карколомний успіх. Програма була вчасною, інтерактивною та креативною, ще у 1998 році. І якби тоді це вимірювалось тими інструментами, що зараз, то я був би EeOneGuy в квадраті.

«Не всі вдома» – це проект-комета: він з’явився в моєму житті спонтанно, швидко завоював увагу глядачів і за рік існування став культовим для вітчизняного телебачення.

Ми започаткували безліч трендів, які підхопили інші канали, відкрили багатьох зірок. Деякі з наших «фішок» досі використовуються колегами-телевізійниками.

Ми були собою, щиро спілкувались з аудиторією, прислухались до неї та вели діалог. Під час ефірів телефонний оператор жалівся керівництву, оскільки глядачі буквально зривали телефони.

Середня частка аудиторії складала близько 50%. Це вражаюче!

Досі пожинаю плоди тодішньої популярності. І хоч сучасне покоління знає мене здебільшого через своїх батьків, бо я ще не достукався до їхніх сердець, але вірю, що все ще попереду :)

Щодня перевіряю кількість підписників в YouTube, інколи кілька разів на годину. Це для мене як тамагочі.

Щоб не втратити віру в себе, необхідно щодня долати нові виклики. Можна знаходити виправдання та відкладати все «на потім», але навіщо?!

У мене було чимало тяжких випробувань, але я не маю права опускати руки та замикатись від світу.

Ми – автори власного життя і тільки від нас залежить, якими стежками воно вестиме нашу долю.