Наталя Кара

Нещодавно відбувся мій дебют на театральній сцені – я зіграла у моноспектаклі «Актриса та її маестро». Це драматична вистава, яку я пропустила через себе. Зараз відпочиваю та набираюсь сил.

Я не навчалась акторству, але я дуже відповідальна людина, тому якщо берусь за якусь справу – виконую її добре. Люди повинні бачити в мені модель та акторку, а не аматора.

Моє тісне знайомство з театром сталось досить випадково: режисер побачила мій профіль у Facebook і запропонувала зустрітись. Вона показала мені сценарій вистави, який дуже сподобався й ми почали співпрацювати.

Було складно, адже 28 сторінок монологу я ще ніколи не вчила. Але ж якось люди з цим справляються, тому і я зробила так само.

Ми показали виставу за 7 репетицій. Це фантастично швидко, адже професійні актори готуються до прем’єри мінімум півроку.

Я запросила подивитися нашу роботу Асю Середа-Голдун, заслужену артистку України, солістку театру Оперети, з якою я познайомилася у Facebook, а потім і особисто. Давно захоплююся Асею як талановитою акторкою та людиною, яка завжди має власну думку і відкрито та коректно її висловлює. Тож для мене враження Асі про спектакль було дуже важливе.

По закінченню вона сказала, що не шкодує, що прийшла, і що я зробила акторський подвиг. Це для мене величезна похвала і стимул рухатись далі.

Ще в 2005 році я абсолютно випадково потрапила в одну інтерактивну програму на телебаченні. Якось я купувала фарбу для волосся і на упаковку був приклеєний акційний додаток з номером телефону щодо участі в шоу. Суть проекту була в тому, що зі звичайних людей з вулиці робили суперзірок, підібравши стильний образ та зробивши красивий мейк. Я зателефонувала і одразу попередила, що мені 54 роки і я навряд підійду для зйомок. Однак кастинг-менеджер відповіла, що їх цікавлять люди різних типажів. Через тиждень мене затвердили. Тоді я ще не розуміла, що таке «затвердили» та що таке «кастинг» і до останнього думала, що це жарт, навіть під час зйомок.

Режисер зробила мені комплімент про гармонійну роботу з камерою. У неї склалось враження, наче я працюю в кадрі все життя. Це відклалось у моїй пам’яті.

Люди почали впізнавати мене на вулиці, фотографуватись. І я в певний момент подумала, що це моя хвилинка слави і після цього пропозиції щодо співпраці посипляться. Однак цього не трапилось і я вирішила сама стукатись у двері та шукати для себе нові можливості.

Заходила на спеціальні сайти, реагувала на повідомлення щодо кастингів. Через деякий час запросили на зйомки в рекламу, згодом – у проект «Сімейні мелодрами».

Знімалась в багатьох епізодах українських серіалів. Якось отримала пропозицію зіграти головну роль в одній із серій «Життя на межі», з якою успішно впоралась. Було цікаво спробувати себе в театрі, тому як тільки надійшло запрошення зіграти в моноспектаклі – я радо його прийняла.

Мої батьки – військові, тож мене виховували в достатньо суворій атмосфері. Вони ніколи б не дозволили мені стати акторкою. Татові подобалось, що я мала хист до математики, брала участь в олімпіадах та здобувала нагороди. Тому по завершенню школи я поступила в КПІ на факультет хімічного будування. Але це було не зовсім те, що мене цікавило, і я вирішила змінити спеціальність на другому курсі.

Любила шити, оскільки мала достатньо високий ріст, на який складно було підібрати одяг. На швейний факультет мене ніхто б не відпустив, тому зійшлись на економічному. Наприкінці навчання для студентів, які вчились добре, ввели курс програмування автоматизації систем управління. Так я стала економістом-програмістом.

Я працювала в науково-дослідному інституті, де ми займались тестуванням програм.

Про роботу моделі ніколи не мріяла. Але ще з дитячого садочку я завжди була в центрі уваги – виступала, співала, танцювала, хотіла займатись балетом. Під час студентства навіть півроку ходила в студію бальних танців. Також була залучена в студентський театр.

Пам’ятаю, як на одному концерті читала «Реквієм» Роберта Рождественського – це було душевно. Тим більше, мої батьки – фронтовики, і це дуже розчулило, всі в залі плакали, а я досі пам’ятаю це, наче вчора.

Спочатку я боялась втрачати роботу чи шукати нову. Але потім навчилась перегортати прожиті етапи без болю та надмірної ностальгії. І змінювати професію теж стало не страшно. Варто ставитись до цього з допитливістю, адже пізнавати нове – це так прекрасно!

Страху, що я розпочала свою акторську кар’єру після 60, у мене не було. Яка різниця, коли? Ніколи не пізно! Я відчуваю себе молодою.

Звісно, інколи, переглядаючи оголошення про кастинги, я запитую, чи не потрібна їм бабуся, а вони мені кажуть: «Та яка ж ви бабуся?!». По віку я, звісно, підходжу на роль старенької жіночки, але бабулею себе не відчуваю. Я бабуся тільки за званням, адже у мене є внучка.

Не варто турбуватись з приводу віку, знайти себе можна будь-коли.

Переломним моментом у житті був період, коли у мене виявили онкологію. Я не хотіла засмучувати свою родину і робила все можливе, щоб здолати недуг. Так і сталось. Фактично, після цього мені захотілось жити ще більше і займатись тим, що до душі.

Я обожнюю овочі, їм тільки здорову їжу та слідкую за фігурою. Кожного ранку роблю зарядку, 2-3 рази в тиждень плаваю в басейні. До речі, саме плавання допомогло мені відновити сили після хвороби.

Не завжди вистачає ресурсів, аби опанувати всі навички, які я хочу. Тому знаходжу альтернативу: вчусь акторській майстерності в інтернеті, вивчаю мови онлайн, треную дикцію.

Зараз основна ціль щодо себе – самовдосконалення. Я активно працюю над своєю виставою, хочу зробити її ще кращою, аби показати масовій аудиторії. Також в планах – ще більше зйомок для різноманітних проектів. До речі, нещодавно у мене була фотосесія в купальнику – і це ще один виклик, який я прийняла. Вийшло, наче, непогано :)

Не розумію, чому люди старшого віку скаржаться та нарікають на свою долю. Вік – це не вирок. Мені 67 і я вірю в себе, займаюсь тим, чим хочу, веду активний спосіб життя. І ніколи думок себе шкодувати не виникало.

Життя дається нам один раз, тож навіщо витрачати його на те, аби скиглити? Підіймайтесь з диванів, виходьте з Facebook і працюйте над собою. Нікому нічого не дається легко – все пізнається тільки в праці та надзусиллях.