Олег Буренін

Я непоганий художник. Мій батько Народний художник України і свого часу він сказав, що зможе влаштувати мене на навчання у легендарний Львівський поліграфічний інститут. Ця пропозиція дуже приваблювала, але для мене було принциповим піти своїм шляхом.

Я достатньо добре писав. Якось, на випускному вечорі, мій твір читали перед всією школою, після чого я вирішив, що потрібно йти в журналістику.

Пройшов весь шлях журналіста, починав із фабричної багатотиражки, далі працював у республіканських газетах і журналах. Одного разу друг надихнув мене залишити цю справу, сказавши, що потрібно рухатись далі, інакше я «закисну».

Так розпочалась історія з радіо: на початку 90-х був серед тих, хто працював над так званим новим «Променем»: спочатку як автор програм, а потім як ведучий.

Пізніше був у команді запуску Radio Roks Україна. Ще було кілька радіостанцій, де працював ведучим, музичним редактором та програмним директором.

Після цього, у 2001, органічно влився в телевізійний світ: на «Новому каналі» протягом 4 років вів програму «Зона ночі», де брав інтерв’ю у зірок першої величини.

Мене завжди цікавило спілкування з людьми, я дуже контактна людина. А мій девіз по життю – постійно відкривати щось нове.

Прив’язуюсь до людей та місць – і це проблема. Моя сила в колективі, тому, зазвичай, коли йшов з одного місця роботи, – робив це разом з командою.

Якби не журналістика, то я б, скоріше за все, став музичним продюсером, як мій добрий друг Віталій Клімов.

Пишаюсь, що саме під час моєї роботи на радіо, гурт «Океан Ельзи» вперше прозвучав на FM-хвилях.

До речі, Віталій Клімов подеколи на мені перевіряє свій «продюсерський нюх».

Я люблю зарубіжну альтернативну музику. Завжди тримаю руку на пульсі і слідкую за новинками.

Складно сказати, кого з українських виконавців люблю найбільше, оскільки більшість з них є моїми друзями. Досі тьохкає серце, коли чую пісні Кузьми Скрябіна. Він був для мене хорошим другом, часто вмикав мені свої треки першим. Для мене його смерть є дуже важкою…

Справжнім проривом в українській сучасній музиці можу назвати творчість Monatika. Він круто качає на концертах. А поєднання дитячої щирості з потужним фанком в його роботах є феноменальним.

У моїй колекції понад 5000 компакт-дисків і кожен з них знайшов своє місце. Слідкую за новинками, відстежую форуми, аби розуміти – де що з’являється цікаве.

Обожнюю риболовлю, це круто розслабляє і я забуваю, як думати. Але трофей опісля для мене не є головним. Важливий стан польоту між небом і землею, душевний спокій.

За час професійної кар’єри журналіста, я провів близько 1000 ефірних інтерв’ю і можу точно сказати, що питання з розряду: «Поділіться творчими планами» чи «Розкажіть про найсмішніший випадок» не працюють.

Порад, по тому як «розшнурувати людину» під час інтерв’ю, немає жодних. Потрібно вчитись сканувати. З зірками ще важче – їх розворушити складніше, так як все сидить глибоко в душі.

Та й взагалі, інтерв’ю – унікальний жанр сам по собі, а навчитись бути успішним інтерв’юером неможливо. Це або є, або немає. Журналістика ж – та сфера, в якій необхідно повністю відповідати не лише за те, що ти транслюєш читачу/слухачу/глядачу, а й перед самим собою.

Наразі я обіймаю посаду редактора розважальних проектів у 1+1 media: веду «Одруження наосліп», «Міняю жінку», проекти студії «Квартал 95». Власне, весь вечірній слот лежить на нас. Оскільки ми виступаємо замовниками продукту, моє завдання полягає у його перевірці. Окрім цього, я «багатоверстатник», інколи виступаю як продюсер, займаюсь кастингом, договорами.

Кайфую від роботи в 1+1 media, поважаю та ціную колег, адже всі вони – Люди Ідей. Без когось одного звести наш будинок було б неможливо. І отримувати круті результати виходить тільки спільно з командою, яка дивиться в одному напрямку.

Працювати над розважальними проектами – це постійно розвиватись та бути в курсі всіх новинок. Якби я знав, що точно повинно бути, аби проект такого жанру був успішним – ми вже давно були б чемпіонами. Все відбувається індивідуально та в свій час.

Коли ми шукали нового ведучого програми «Інспектор. Міста», то витратили близько 2-х місяців – як на пошук людини, так і локацій для зйомок. За цей час напрацювали величезну базу контактів. У нашій професії це дуже важливо.

Один мій друг якось сказав влучну фразу: «На телебаченні головне – «понти» та чудова контактна книжка».

Емоційне вигорання серед медійників трапляється нерідко. Особливо коли є рутинна робота: розв’язання фінансових питань, розрахунок з акторами, перегляд тих чи інших частин програми. Одного разу навіть хотілось кинути заяву про звільнення на стіл і піти, однак пізніше я зрозумів, що просто забув про це.

Я – телець за знаком зодіаку і чудово знаю, що мені комфортніше виконувати круто одну задачу. І тільки закінчивши попередню, можу спокійно братись за наступну.

Обожнюю приймати виклики. Однак вони мають залишатись викликами – бути чимось новим і загадковим для тебе.

У колег Ольги Слісаренко та Анатолія Єреми навчився правильно переглядати програми. Вони вміють помічати найдрібніші деталі та швидко вирішувати проблемні моменти.

Історії усіх людей, з якими працюю, я пропускаю через себе. І кожна з них – доповнення твого власного життєвого досвіду, який ти ні на що не проміняєш.

У мене вдома є дві картини, подаровані ув’язненим до смертної кари. Після перегляду однієї з програм, де я свого часу працював, він знову здобув віру в себе і зрозумів, що має шанси на нове життя, навіть знаходячись за ґратами. Так він почав малювати. Коли згадуєш подібні історії – їде дах.

Тож віра в себе – те, що неймовірно важливо. І не лише в професії, а я в повсякденному житті.

Якщо ви хоч трохи відчуваєте, що те, чим ви займаєтесь – вам не до душі, – не варто себе мучити. Змінюйте себе – тоді зміниться ваше життя.

Свого часу Марк Твен написав геніальну фразу: «Зморшки повинні бути лише слідами колишніх посмішок».

Тож мій особистий рецепт, як триматися в тонусі – це бути оптимістом, уміти посміятися з себе та бути легким на підйом.