Тетяна Писаренко

Соціальний проект #забутипровік дійсно необхідний. Нині мало хто говорить про вік, його вплив на життя та про те, що відбувається всередині кожної людини і в суспільстві в цілому в момент, коли у паспорті змінюється цифра.

Що таке віра в себе? Віра в себе – це довіра до світу. Одна з тих базових речей, які закладають у нас з самого дитинства наші батьки.

На жаль, у порівнянні виховане не одне покоління. Весь корінь зла був закладений ще в Радянському Союзі, в якому переважало колективне виховання.  Ти не можеш бути кращим за когось, ти повинен бути, як усі члени колективу. Через це всі навчилися спиратися на думки інших, а не формувати власні.  

Часто батьки в дитинстві закладають певну межу можливостей, нав’язуючи дітям професії та формуючи модель майбутнього життя. Наприклад, сім’я слюсарів буде нав’язувати дитині теж цю професію, не давши шансів спробувати себе у чомусь іншому. Проте у критичний момент дитина зрозуміє, що ця межа нав’язана батьками чи кимось іншим.

Деякі мої клієнти розуміють, що кожен з нас сам формує межу, до якої він/вона може підстрибнути.

Ми всі травмовані, оскільки в історії нашої країни відбулося багато речей, які тяжко вдарили по цілій нації.

Все, що відбувалось в історії цілого народу, прожила одна людина. З цими травмами необхідно працювати, врахувавши думки та мову спілкування абсолютно всіх членів суспільства.

Якщо ми не «виплачемо» всі трагедії нашої нації, не звільнимось від цього і будемо продовжувати знаходитися в «несвідомому голодоморі», – у нас буде дуже багато страхів.

Нашим соціумом керує картинка, як потрібно жити. Певний шаблон, який чомусь потрібно перенести на життя.

У нас люди чекають Новий рік, аби було добре. Чекають 8 Березня, аби їм подарували букет квітів. Так і пропускають все своє життя, адже чекають, поки хтось прийде і щось дасть. Але ж ніхто нікому нічого не винен.

А ще великий прошарок нашого суспільства живе за старою схемою та вважає: дати повинна держава.

Я у школі викладала б предмет практичного застосування життя, в якому розповідала б дітям ввідні про те, як ми взаємодіємо між собою, підтягуємо друзів та як повторюємо матрицю поведінки наших батьків. Це необхідно для того, аби підлітки зрозуміли: у них є право на власне життя і це право нікому більше не належить. Вони можуть реалізовувати будь-які відкриття та летіти на зустріч будь-чому.

Дітям потрібно надати право на помилку, адже помилки – це не страшно. Вони можуть їх робити, виправлятися і йти далі. Тоді можемо дати шанс нашому суспільству звільнитися від законів соціуму.

Кожен має право жити так, як того бажає. Немає жодних стандартів, їх придумали лише для того, аби управляти суспільством.

Усвідомлення того, що життя належить тільки тобі й більше нікому, приходить саме завдяки травматичній чи кризовій ситуації. У мене теж були критичні ситуації, але завдяки цьому я розпочала боротьбу за себе та своє життя.

Мене радує той факт, що зараз з’являється все більше прогресивних людей, яким не нав’яжеш свою точку зору. Вони йдуть власною дорогою, тому шанс перебороти те, що назбиралось за радянський період, однозначно є.

Проблеми віку не існує. 40+ найкращий період в житті кожної жінки, адже вона остаточно сформувалась як особистість та набула необхідного досвіду. Їй залишається лише забирати це все і правильно використовувати у майбутньому.

Коли ти набираєш темп активності, 40 чи 50 років – лише черговий день народження. Особисто я в такі дні думаю про те, що буду робити далі.

З природою не потрібно сперечатися. Так, певні процеси мінливі, але це не засвідчує старість, а лише говорить про особливості функціонування організму.

Життя – дуже активний процес, тому коли ти зупиняєшся, настає смерть. Творчість не помирає в тому випадку, коли ти внутрішньо прагнеш вивчати та створювати щось нове.

Результати дослідження від Info Sapiens дуже сумні. Молодь заперечує, що люди старшого віку не здатні на більше. Це радянський підхід, адже в той час так і було. Ті, хто не змінять свою думку в цьому напрямку – перестануть прогресувати у своєму розвитку.

Ми не можемо змусити всіх бути щасливими і, на жаль, не в змозі допомогти усім. Але зробити це для тих, хто дійсно прагне – наш обов’язок.

Активним людям завжди є чому вчитися та дивуватися, адже вони сприймають величезний потік інформації та спілкуються з широким колом людей.

Ми живемо в божевільно швидкому темпі, який не завжди дозволяє вчасно реагувати на інформацію та зміни. Тому деяким роботодавцям хочеться бачити молодих та активніших за себе колег. Але якби кожна компанія відкрила свої двері для хоча б однієї-двох людей елегантного віку та навчила їх чомусь новому – вийшов би гарний результат.

Стажери #забутипровік суперкруті, адже не хочуть сидіти вдома. У них неймовірна синергія знань та досвіду. І саме завдяки цьому вони можуть принести компанії величезну користь.

Потрібно змінювати підсвідомість людини, демонструючи їй, що не має нічого правильного в житті, а є тільки те, чого ти хочеш. Необхідно розширювати свої горизонти: читати, подорожувати, займатися улюбленою справою та кожен день жити, а не проживати.

Герої вашого проекту розуміють, що життя одне і прожити його потрібно із задоволенням. І було б неймовірно круто, якби це усвідомив кожен українець.