Тіна Михайловська

Тіна Михайловська

Керівниця та співзасновниця Благодійного фонду «Життєлюб»

Насправді, таке слово як «ейджизм» увійшло в наш побут порівняно нещодавно, і добре, що про цю тему почали говорити. Йдеться про дискримінацію за віком. Проблем тут величезна кількість, тому що довгий час дорослі люди були невидимими для суспільства і на їхні проблеми протягом багатьох років закривали очі.

Добре, що зараз ця тема піднімається в медіа, добре, що це слово звучить, добре, що у людей є можливість замислитись з цього приводу. Адже для того, щоб зробити тектонічні зрушення, має пройти, мені здається, не одне десятиліття. Зміни починаються зі способу мислення. Ми нарешті маємо усвідомити необхідність турботи і забезпечення базових потреб найменш захищених верств населення – це діти і дорослі люди, які знаходиться в пенсійному віці.

Всі дуже бояться старості та бояться віку з тієї простої причини, що ми щодня бачимо абсолютно негативну його сторону.

Благодійний фонд «Життєлюб» вже шість років працює з людьми золотого віку. Весь цей час ми спостерігаємо ігнорування суспільством людей цієї категорії. Це виражається абсолютно на всіх рівнях. Ми не будемо лукавити в тому, що на пенсію прожити неможливо. Ви можете порахувати економіку життя людини, чи може вона на базову, мінімальну або середню пенсію в 1497 грн прожити, заплативши комуналку та купивши собі мінімальний пакет їжі. Скільки залишається на життя? Яка якість цього життя? Тому коли ми говоримо, з якими проблемами нам доводиться стикатися, потрібно бути реалістами, тому що це не просто проблема, яку ми бачимо – це величезна неповага, небажання та неможливість забезпечити гідне життя незахищеним верствам населення, якими є люди похилого віку.

Ми, в свою чергу, даємо людям надію, і вся діяльність нашої організації спрямована на те, щоб показати це світло в кінці тунелю. І не тільки дорослим людям, а, в першу чергу, молодому активному працездатному поколінню, яке в змозі власним ресурсом виправити це на рівні свого кола знайомих. Це мінімальні речі.

У кожному домі живе пенсіонер, якому потрібна допомога: комусь їжею, комусь ліками, комусь оплатою комунальних послуг, комусь увагою.  Цей спектр діяльності спрямований на поліпшення життя цих людей і в цілому залежить від кожного з нас.

Зміни починаються зі способу мислення. Ми нарешті маємо усвідомити необхідність турботи і забезпечення базових потреб найменш захищених верств населення – це діти та дорослі люди, які знаходиться в пенсійному віці.

Якщо говорити про відмінності України та Європи конкретно в цьому питанні, то я наведу маленький приклад. Нам якось знадобилося поселити дорослу жінку, якій було 80 років, просто на кілька ночей, щоб вона могла переночувати. Всі хостели Києва відмовили їй в поселенні через вік. Тобто у людини були фінанси, людина абсолютно здорова, дієздатна, з нею все в порядку, і вона отримує абсолютно в усіх дверях відмову. І навіть ми, як фонд, який гарантує оплату, гарантував нагляд за цією людиною і патронаж, не змогли заселити цю жінку в жоден з хостелів Києва. Власники хостелів – це молоде, активне, класне покоління, яке веде таку політику, тому що людина у віці, в їхніх головах, є проблемою, а не відповідальністю і необхідністю подбати про неї.

Відсутність надії та відсутність позитивного досвіду навколо – найбільша проблема на шляху до самореалізації. Всі дуже бояться старості та бояться віку з тієї простої причини, що ми щодня бачимо абсолютно негативну його сторону. І негативну у всіх проявах.

Ти розумієш, що якщо ти про себе не подбаєш сам в дієздатному віці, не будеш до цього моменту здоровий, з тобою може статися бозна-що. Держава про тебе не подбає, суспільство закриє на тебе очі. І ми, відповідно, біжимо від цієї теми через свої ж страхи: не хочемо її розглядати, не хочемо ніяк сприймати.

Як результат, люди пенсійного віку стукають в закриті двері хостелів, роботодавців, тощо.

Наближаючись до цього віку, кожен з нас розуміє, що доведеться виживати, і люди, які знаходиться вже за тією межею, також. Вони втрачають надію, втрачають впевненість у собі та припиняють рухатися в якийсь бік. До речі, це одна з причин частого відвідування поліклініки – це чи не єдина розрада, яку вони можуть собі дозволити. Вони частіше нудьгують і не цікавляться новим. Адже складно цікавитись сучасною інформацією, коли в тебе немає ані смартфону, ані ноутбуку. Часто така інформація просто недоступна для людей золотого віку. І саме через цю закритість дверей, інформації та людей навколо, вони і не вірять в свої сили.

Але коли з’являються проекти, які показують їм приклад, коли з’являються їхні однолітки в медіа, які показують, як можна навіть в теперішніх умовах жити, то, звичайно, у них проявляється і прокидається бажання, цікавість та азарт, і вони із задоволенням заглиблюються і відкривають свій потенціал завдяки таким проектам. Тому вони дуже важливі.

Напишіть нам

04080, Україна, м. Київ, вул. Кирилівська, 23, офіс 1+1 медіа

ideaspeople@1plus1.tv