Роман Гриньків

Розквіт творчого мислення розпочинається після 50 років. Адже сповна передати через музику емоції може лише людина елегантного віку, за плечима якої кільканадцять років життєвого досвіду

Усі рідні прагнули, аби я став бандуристом. Дідусь заздалегідь зробив невеличку бандуру. Коли я народився, вона вже висіла біля колиски, тому шансів займатися чимось іншим не було. З того часу весь мій творчий шлях направлений на розкриття бандурного мистецтва. Завжди цікавився різними жанрами, довелося багато експериментувати, навіть пробував грати джаз на бандурі, аби ще більше розкрити можливості цього інструменту родом із 16-го століття.

У Софійському соборі є фреска, на якій зображені бандуристи. На ній чітко видно бандуру та багато додаткових струн. Виходить, що тоді теж грали. Це доволі сакральний інструмент для України, який стільки вистраждав, але врешті-решт зберігся.

З 1997 року, щоправда, з невеликою перервою, працюю викладачем бандури в Національній музичній академії України імені Петра Чайковського. Нині це популярна справа і є чимало молодих національно свідомих бандуристів. У цьому жанрі немає випадкових музикантів, тому вони точно знають, що роблять.

Коли бандура потрапляє до рук, завжди відчутний зв’язок з минулим. Навіть джазова музика, виконана на бандурі, звучить з українським колоритом. Інструмент додає краси звуку і є феноменальною річчю, адже за стільки віків бандурі вдалося зберегти форму та назву.

Під час зустрічі з відомим джазовим гітаристом, композитором та продюсером італійського походження Ел ді Меолою зіграв для нього свої твори. Він захоплено слухав та навіть зазначив, що записав би для себе щось подібне. У січні 2008 році ми з ним виступали на одній сцені в межах концерту «Наше Різдво». Знайомство з ним допомогло мені зрозуміти, що важливо розвивати саме свій репертуар. Навіть під час виконання композицій інших музикантів слід вкладати частинку себе.

Разом з ним ми записали альбом «Зимові ночі». Це була його ідея створити таку колаборацію. Він за основу взяв український «Щедрик» та його адаптацію «Carol of the Bells», аби з’єднати у цьому альбомі. Все сам дослідів, йому ніхто нічого не підказував. Хоча збірник продавався лише в період Різдва, випускався великим тиражем. Багато примірників викупили поціновувачі. Плануємо поновити співпрацю, хоча у професійних стосунках у нас значна пауза.

За весь час перебування в музичному просторі точно можу сказати: пишаюся кадрами. Раніше музикантами вважали людей, які просто займалися музикою. Серед них одиниці володіли звуком та вміли тримати увагу слухачів. Людей з даром від Бога за останні роки стає все більше.

Звісно, що талановиті представники сфери були і 30 років тому, проте їм було складно проявити себе через жорстку радянську систему музичної освіти. Бандуру тоді сприймали лише через диференціювання народного інструменту під академічний. Нам вдалося створити багатоступеневу базу, зернятка якої проросли вже в період Незалежності.

Переконаний: через сотні років ми матимемо взагалі своє бандурне середовище. Передчасно створювати хвилю не варто, потрібно, аби цей «бутон» сам визрів та розквіт. Ми живемо у визначальний час, коли митці щодня докладають зусилля задля розвитку сфери. Крім того, абітурієнти проявляють неймовірний інтерес та проходять величезні конкурси на навчання, аби в майбутньому створювати по-справжньому крутий продукт. Щось точно буде виникати.

Якщо говорити про розквіт творчого мислення, то це розпочинається після 50 років. Адже сповна передати через музику різні емоції може лише людина елегантного віку, за плечима якої кільканадцять років життєвого досвіду.

У бандурному жанрі немає вікових обмежень. Тут можна почати грати будь-коли й чим пізніше, тим краще. Якщо людина прийде до бандури у зрілому віці – сивина на її чолі буде працювати на неї. До того ж цей інструмент не складний для опанування.

У дорослому віці ти все сприймаєш по-іншому. Досвід допомагає краще зрозуміти поняття форми та відчуття, яке отримуєш. Раніше міг писати п’єсу, в якій було б ще 10 різнопланових ідей. Нині всі теми розкриваю окремо, впорядковую. Теми розвиваю в різних проявах та відтінках, аби моя гра була схожа на виставу.

Мене надихають чесність та любов. У ці поняття закладаю неабиякий зміст, адже, якщо бути правдивим та вкладати у свою творчість любов – ніщо не дозволить зійти зі шляху.

Прагну писати нове в довершеній формі. Крім того, працюючи в академії, все більше думаю про те, що важливо, аби студенти створювали щось унікальне, а не писали однотипні твори. Зараз настав час для концептуального мистецтва. Тому творчість слід наповнювати внутрішнім змістом.

Якщо банально грати на цьому сакральному інструменті – слухати вас ніхто не буде. Через призму ідеї бандура сприймається по-іншому. До того ж завдяки мистецтву ми можемо популяризувати Україну, привертаючи до неї увагу громадськості.