Соломія Зінчук

Соломія Зінчук

Творча і талановита Соломія розповіла, як час робить людей кращими, чи можливо працювати без натхнення та чому ідеї – це не лише про молодь.

У новорічну й різдвяну ночі завжди загадую бажання. У скрутні 90-ті мріяла про навчання чи роботу за кордоном: доля подарувала два щасливих роки у Кракові, де я викладала українську мову в Ягеллонському університеті. А згодом отримала сюрприз із США — стипендія і три роки навчання у Каліфорнійському університеті.

Я марила балетом, якому присвятила десять років, і непогано малювала. Категорично проти танців були обоє батьків, а проблеми із зором не дали мені стати художником. Росла я в родині філологів, мама — заслужений працівник культури, музейник зі 40-літнім стажем, а тато — поет, перекладач і редактор. Звісно, батьки хотіли, щоб єдина донька пішла їхніми стежками. Батьківська воля звучала так: «Закінчи університет, а потім танцюй чи малюй». Так я стала студенткою філологічного факультету Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, отримала диплом викладача української мови і літератури.

Віра у свої сили зробила з мене філолога.

Пишаюся тисячами студентів-іноземців, яких навчила української. Десятий рік опікуюся двома закладами на Черкащині: допомагаю школі у селі Орадівка, в якій створили кімнату-музей письменника Станіслава Сергійовича Зінчука; понад 5 000 книжок подарувала Христинівській районній бібліотеці для дорослих, більшість книг із татової книгозбірні, а частину придбала сама. Гордості додає книжка спогадів про батька, упорядкували її разом із мамою й видали своїм коштом. Тато мріяв, аби донька теж творила прозу чи вірші. На жаль, за його життя, до писання охоти не мала.

Соломія Зінчук

Та недавно навідалася муза і до мене, нарешті з’явилися два оповідання. Шкодую, що батько їх ніколи не прочитає…

Які бажання нині? Знаю, що мою тяжкохвору маму вилікувати не вдасться, але хочеться, щоб вона пожила якнайдовше. П’ятий рік поспіль мрію про перемогу України у війні з Росією, одужання поранених бійців і повернення полонених, а також про мирне й гідне життя для кожного в нашій країні.

15 років тому на «Плюси» мене запросили друзі. Саме тоді шукали літредакторів для пізнавально-розважальних проектів «Найрозумніший», «Перший мільйон» і «Форт Буаяр». Хвилювалася добряче, адже досвіду роботи на телебаченні не мала. Зате переповнювало натхнення й бажання спробувати себе у новому, творчому й незвичному.

Попервах, дуже допомагав мій батько, без його мудрих настанов і порад було б сутужно. Працювати на телебаченні без натхнення неможливо, але досвід у моїй роботі важливіший.

Гарним редактором не станеш за день, тиждень чи місяць. Роки кропіткої праці — запорука успіху. Через мої руки прошли мільйони текстів для художніх і документальних стрічок, пізнавальних і розважальних програм, реаліті-шоу, авторських проектів, мультфільмів.Соломія Зінчук

Редакторська праця потребує роздумів, пильної уваги, посидючості й бажано тиші. Щоправда, іноді довкола вирують справжнісінькі телепристрасті, а робочий процес буває з авралами і форс-мажорами.

З роками звикаєш творити і «витворяти» не зважаючи ні на що. Важлива умова для мене — вікно, бо від постійного напруження швидко втомлюються очі. Не подобається безлад на столі. До мінімалізму й порядку на робочому місці звикла з дитинства.

І ще одна умова успішного творчого процесу — паперові словники, довідники і посібники. Не люблю електронні книжки, хоча й доводиться зазирати до «пана Ґуґла».

Робота на телебаченні — справа колективна. Якщо автор напише вдалий сценарій, то лише гуртом можна зняти цікаву програму.

Завжди знаходжу спільну мову як з однолітками, так і зі старшими чи молодими колегами. Не бачу жодної проблеми в тому, що керівник молодший за мене. Сприймаю «1+1» як свою другу родину, затишно почуваюся на роботі, пишаюся тим, що є командним гравцем «1+1 International», «УНІАН», «1+1 Продакшн», «Paramount Comedy», «ПЛЮСПЛЮС».

Обман і плагіат — те, на що я ніколи не пішла б задля досягнення поставленої мети. Радію, що маю чисту совість, бо не доводилося зраджувати своїм принципам.

Приємно працювати у компанії, корпоративні цінності якої: «Чесність, відповідальність, сміливість, відкритість, повага і любов».

Мій трудовий шлях змінювався тричі, хоча всі роботи були пов’язані з українською, англійською й російською мовами. За фахом я філолог — «любитель слова», а слово «редактор» походить від латинського вислову «приведений до порядку», тобто той, хто дає лад словам. Приємно й легко стає на душі, коли таки вдається впоратися з довжелезним сценарієм, перекласти важке словосполучення, скоротити анонс, вибудувати діалог, відшукати «смачне» й колоритне слово.

Соломія ЗінчукМоя професія — це зона комфорту, адже я роблю те, що люблю.

Кращою мене робить час, бо маю 52 роки, а отже моє майбутнє уже коротше, ніж минуле. Коли перетинаєш півстолітній рубіж, приходить чітке усвідомлення того, що годинник чомусь пришвидшує свій рух, а планів іще багатенько й треба встигнути якомога більше з усього задуманого.

Із переглянутого нещодавно вразив режисерський дует Леоніда Кантера та Івана Яснія — документальна стрічка «Міф». Щемлива розповідь про життя й трагічну смерть Василя Сліпака — всесвітньо відомого українського співака з унікальним голосом, соліста Паризької опери, який покинув сцену і став невтомним волонтером і мужнім бійцем «Правого сектору». Василь загинув у бою від кулі снайпера 29 червня 2016 року. Вважала, що таким талановитим людям треба заборонити поїздки на фронт, адже своєю творчістю він міг би принести величезну користь побратимам, своїй країні й мистецтву. Фільм допоміг зрозуміти дії, помисли й душу справжнього патріота, посмертно удостоєного звання Героя України.

Запам’яталася фраза з прочитаної ще в юності книжки Лінди Гудман «Астрологія з усмішкою»: «Більшості людей подобається веселка, але Водолії люблять її найбільше, вони просто на ній живуть». Мене, Водолійку, надихає все довкола: вранішня розмова з мамою, поцілунок коханого чоловіка, пташиний спів, запах квітів, шумовиння хвилі, полум’я свічки і, звісно ж, вірні друзі, майже сотня кумів і моя гордість — десятеро хрещеників.

 «Єдина справжня помилка — не виправляти своїх минулих помилок», — мудро сказав Конфуцій. Мені, як і всім, властиво помилятися. Хотілося б, аби відредаговані тексти не мали огріхів і хиб. Прикро, коли поспіхом пропустиш літеру, слово, розділовий знак. Тішить лише те, що неуважність редактора не впливає на здоров’я і життя людей, як, скажімо, помилки лікаря чи пілота.

За радянських часів мої батьки стикалися із суворою цензурою. Тато написав 21 книжку, половину з них понівечили цензори. Також у 60-90-ті роки за всіма українськими письменниками та їхніми сім’ями пильнувало «недремне око» КДБ, стосувалося це роботи і побуту. Моя родина мала цей гіркий досвід.

А прикладом дискримінації за віком, може бути ситуація з моєю найближчою подругою, яка з вільним володінням французькою та англійською, із величезним менеджерським і перекладацьким досвідом, майже два роки не могла знайти роботу. Навіть на інтерв’ю не запрошували, коли чули, що їй 50.

Те, що українці похилого віку здебільшого не вірять в себе та в свої ідеї, проблема нашого суспільства й особистості. Коли бачиш, як старенькі американці, європейці чи азіати активно підкорюють світ, цікавляться усім новим, насолоджуються відпочинком, то стає прикро й образливо за наших бабусь і дідусів. Із пенсією у 2 000 гривень не помандруєш.

На жаль, старість — тяжке випробування для українців. Якщо суспільство не дбає про старих, то ладу в такій країні не буде. Але старенька особа, яка віддає свій голос за гречку, повинна нарешті зрозуміти, що після виборів ті нікчемні урядовці чи депутати не будуть перейматися її долею, бо дбатимуть лише про наповнення власних кишень.Соломія Зінчук

Замолоду мріється багато, а з роками бажань меншає, вони конкретніші й виваженіші. Особисто мене мрії ніколи не полишають. Маю багато вподобань: книжки, фотографування, вирощування орхідей, малювання, плетіння, вишивка.

Нещодавно опанувала техніку декупаж, провела три майстер-класи для наших колег і майже всі свої вироби віддаю волонтерам, які продають їх, а кошти надходять пораненим українським бійцям, дітям-сиротам і притулкам для тварин. Також не уявляю свого життя без мандрівок Україною і світом, побувала у 35 країнах, а кортить збільшити цифру до 50.

Не вірю в те, що з роками зникає здатність творчо мислити. «Чим старіший, тим мудріший», — із цим українським прислів’ям погоджуюся повністю.

Взірцем для мене є люди, ідеї яких дають фору молодим: академік Борис Патон (100 р.), художник Іван Марчук (82 р.), актриса Ада Роговцева (81 р.), політик Степан Хмара (81 р.), лідер кримськотатарського народу Мустафа Джамілєв (75 р.) і перелік можна продовжувати безкінечно.

До речі, моїй улюбленій поетесі Ліні Костенко 89 років, а її творчість є взірцем того, що ідеї — це НЕ лише про молодь:

І все на світі треба пережити,
І кожен фініш – це, по суті, старт,
І наперед не треба ворожити,
І за минулим плакати не варт.

Напишіть нам

04080, Україна, м. Київ, вул. Кирилівська, 23, офіс 1+1 медіа

ideaspeople@1plus1.tv