Про юнацькі роки та перші успіхи

Ні на кого не розраховувати й самостійно досягати вершин – гарна якість для всіх чоловіків

Дуже чітко пам’ятаю свої шкільні роки. У мене була неперевершена цікавість до величезної кількості речей. Хотілось все спробувати та всьому навчитися, тому відвідував все, що було: музичну школу, фото- та художній гуртки, займався танцями та спортом.

Все, чим я займаюсь зараз, та те, що люблю – прийшло до мене з дитинства. Зокрема, характерною особливістю мого рідного міста Мукачево є запах добротної смаженої кави, який відчувається буквально всюди – на вулицях, з усіх кафе та магазинів. Вже у 70-х роках всі місцеві жителі пили лише натуральну каву, тож ще тоді у мене сформувалась звичка і цей напій став улюбленим.

Крім того, практично щодня в невеликій кількості п’ю домашнє виноградне вино. Мої батьки вирощували виноград, у нас були свої плантації, з яких за один сезон ми могли отримати від 1000 до 1500 літрів вина. Нині у мене вдома теж завжди є домашнє закарпатське вино, яким пригощаю гостей.

Після закінчення школи прагнув отримати політехнічну спеціальність, проте так сталося, що мені не вдалось потрапити у профільний технікум. Тому я вступив до Мукачівського кооперативного технікуму на спеціальність «Організація торгівлі». З відзнакою закінчивши коледж, продовжив навчання у Львівському торгово-економічному інституті, який також закінчив на відмінно. Хоча пари частенько пропускав і періодично моє прізвище з’являлося на дошці порушників :), на сесії вдавалось себе рятувати гарною підготовкою до іспитів. Ґрунтовні знання вдалось отримати ще у попередньому  навчальному закладі.

Найбільше студентські роки запам’яталися поїздками на заробітки. Попри те, що навчання у той час було безкоштовне, на життя потрібно було заробити. У батьків, хоч і була можливість підтримувати мене фінансово, але не хотілося сидіти у них на шиї,  тому після кожного курсу виїжджав у складі студентських будівельних загонів або на Чукотку, або у Вірменію, або у Казахстан. Вдавалось і собі на життя заробити, і навіть батькам допомогти. Ні на кого не розраховувати й самостійно досягати вершин – гарна якість для всіх чоловіків.

У сфері торгівлі пропрацював 20 років, ставши керівником обласного рівня. Згодом 8 років віддав державній службі. Чесно кажучи, робота в державних органах мені не подобалась, оскільки у той час вона ні на що не впливала. Цілими днями доводилось  складати документи та бігати з папками по коридорах. Коли вдалось вирватися з цього середовища, я полегшено зітхнув.

У 2000-х роках вирішив зануритися в освіту. Відчуваючи гостру потребу в кандидатському ступені для посади керівника коледжу, вирішив отримати 2 вищу освіту. Вступив до юридичного університету, провчився 4 роки та потім ще через 3 роки захистив дисертацію. Обрав юридичну спеціальність, адже, коли працював керівником у великих компаніях, потребував знання саме в цій сфері.

Були величезні сумніви стосовно переходу на посаду директора коледжу. Був переконаний: надовго тут не затримаюся. Проте вийшло так, що вже 23-й рік працюю директором Івано-Франківського коледжу імені С. Граната. Я по-справжньому полюбив цю справу та переконався, що успіху можна досягти в будь-якій сфері, потрібно лише плідно працювати.

Про роботу з молоддю

Для того, аби легко вступати у контакт зі студентами, викладач повинен йти попереду своїх учнів та бути на хвилі сучасності

Працюючи з молоддю, можу з упевненістю сказати, що нинішні студенти набагато креативніші та розвинутіші за студентів мого часу. У нашого покоління, на жаль, не було таких технологічних та інформаційних можливостей для саморозвитку. Шанси виїхати за кордон навіть не обговорювалась. Ми бачили тотальну партійно-радянську пропаганду та вивчали історію комуністичної партії, знаючи на зубок, наприклад,  порядок денний усіх партійних  з’їздів. Нас вчили не фаху, а служінню системі. Прикро, що радянському минулому вдалося шлейфом перейти у сучасне життя. Більшість громадян мого віку і досі живе інтересами того часу, на жаль.

Для того, аби легко вступати у контакт зі студентами, викладач повинен йти попереду своїх учнів та бути на хвилі сучасності. Якщо він буде марити минулим та мучити студентів написанням нудних конспектів – не зможе дати їм якісної освіти. Зараз викладачам технології потрібні більше, ніж учням. На лекціях завжди повинен бути інтерактив з аудиторією. Завжди стежив за тим, аби всі викладачі користувались соціальними мережами та активно комунікували зі своїми студентами.

На посаді директора довелось руйнувати консервативну освітню систему, коли всі схилялись перед викладачами, а студенти залишались осторонь. Ми поставили студента на 1 місце. Вдалось зробити рокірування. Коли наш викладацький склад перейшов на принцип «студент на першому місці», ми відчули, що потрібні нашим дітям. У свою чергу, студенти почали з більшою повагою ставитися до нас. …Тішусь, коли зустрічаю випускників і вони радо вітаються, навіть на іншій стороні вулиці, відправляють привітання з Днем народження і в наш навчальний заклад приводять вже своїх дітей.

Про хобі, вік та стиль життя

Зараз споглядаю на деяких своїх друзів і помічаю, що їх влаштовує бути звичайними пенсіонерами.  Їх не цікавлять велосипеди, спорт, музика чи щось інше. Для того, щоб бути активним у 50, 60, 70, 100 років потрібно все життя бути таким

Бути на одній хвилі зі студентами допомагають мої захоплення, які тягнуться з юних років. Ще в дитинстві закінчив музичну школу, тож нині при нагоді беру в руки гітару, інколи навіть долучаюсь до студентських концертів, вечірок чи театральних постановок. У наш час важлива синергія поколінь, тому без цього ніяк :)

Бути у добрій фізичній формі допомагає рух. Вже тривалий час 2-3 рази на тиждень граю у великий теніс та обожнюю їздити на велосипеді. На цей вид транспорту пересідаю при першій-ліпшій нагоді. Напевно, я перший директор коледжу у місті, який почав їздити на роботу на такому транспорті, заохочуючи до цього своїх викладачів та студентів.

Узимку маю інше захоплення, яке відкрив для себе в 50-річному віці завдяки своєму сину, – гірські лижі.  У Буковелі підкорив практично всі траси, навіть чорні, що призначені для професійних спортсменів. Вперше, коли ставав на лижі, хотілось розвернутися, сісти в машину і поїхати назад додому. Проте вдалося перебороти свої страхи та згодом опанувати цей вид спорту. Було  досить важко, але надзвичайно цікаво.

Переконаний: потрібно вести активний спосіб життя і жити буде цікавіше. Зараз споглядаю на деяких своїх друзів і помічаю, що їх влаштовує бути звичайними пенсіонерами.  Їх не цікавлять велосипеди, спорт, музика чи щось інше. Для того, щоб бути активним у 50, 60, 70, 100 років потрібно все життя бути таким :)

Для мене вік – це життєвий досвід. Не слідкую за позначками в паспорті і не згадую, скільки мені років. Кожен новий рік – це чергова можливість жити ще цікавіше та ще краще, захоплюючи та надихаючи своїм прикладом інших.

Школа життя – це найскладніша школа. Ніколи не знаєш, в якому ти класі опинишся і коли наступний екзамен. Щоразу доводиться складати новий іспит. От тільки списати не можеш, бо ні в кого немає твого варіанту.

Немає в житті нічого неможливого. Але щоб дійти до своєї мети, треба перш за все йти. І жити треба метою, а не проблемами. Не потрібно чекати, що все станеться само собою. Коли виникатимуть перешкоди на шляху, потрібно шукати шляхи їх вирішення і в жодному разі не здаватися.

Зараз у мене є ціль – вивчити англійську мову, без якої у сучасному суспільстві нікуди. Практично з нуля, бо до цього послуговувався німецькою. Над досконалим вивченням англійської працюю вже понад рік.

Обожнюю європейські країни, практично всюди був. Найбільше мене приваблює Франція, Бельгія та Данія. Коли спостерігаю за тим, як живуть громадяни цих держав, прагну, щоб українці жили так само та дотримувались схожих стандартів і принципів. Для того, щоб жити за європейським зразком, кожному з нас (від звичайного громадянина до посадовців найвищих рангів) потрібно хотіти цього і працювати над цим.