Віктор Гострий

Мені 75 років і я відчуваю себе молодим. Для мене вік – це не цифри в паспорті, а стан душі. У мене з цим все гаразд.

Наразі активно вивчаю англійську мову, бо розумію, що без цього сучасній людині – ніяк. Завантажив собі спеціальну програму, через яку спілкуюсь з іноземцями – носіями мови. Треную вимову та здобуваю знання на практиці.

Жодний день не минає без спорту: я прокидаюся, роблю зарядку, інколи стою на голові, віджимаюся та підтягуюсь на брусах. «В здоровому тілі здоровий дух» – це одвічне правило ніхто не скасовував.

Так само жодний мій день не минає без творчості. Я розфарбовую стіни багатоповерхівок, створюю мурали, вже протягом десяти років. Будинки в Києві доволі сірі, тож я додаю в них барви дерев, птахів, сонця. Мене навіть називають народним художником Русанівки. Звісно ж, звання «Народного» у мене немає, але дуже тішить, що люди помічають мій вклад, надихаються та дякують. 

А почалося все ось як: життя закинуло мене на масштабне будівництво Байкало-Амурської магістралі. Ми жили у валках – малесеньких гуртожитках «на курячих лапках». Вони були дуже похмурі, з голими стінами та старезними металевими ліжками. Потрібно було чимось прикрашати цю буденність – тож тут я не забарився.

Мене свого часу вразив петриківський розпис, тому я вивчив цей стиль, відвідав кілька майстер-класів, лекцій і став художником-самоучкою. 

Це хобі давно за мною полює. Ще в Якутії, куди переїхав у 30-річному віці, я працював на будівництві, головним енергетиком. Тоді ж захопився різьбою по дереву і, не довго чекаючи, влаштувався в іншу бригаду художником та почав декорувати місцеві кафе.

Потім намагався навчатися у професіоналів і, повернувшись в Київ у 90-х, навіть записався в художню студію, однак не довів цю справу до кінця. Словом, люблю все освоювати самостійно.

Розмальовувати будинки почав не тому, що це мене страшно цікавило. Бентежили нецензурні написи, які підлітки люблять залишати на стінах. Зрозумів, що можу це змінити, та ще й в такий нетиповий спосіб, тож взявся за пензель. За 10 років кількість «русанівського полотна», яке я опрацював, точно перевищує тисячу квадратних метрів. 

Із нашого району багато людей стали творчими особистостями. Мабуть, природа тому посприяла: свіже повітря, здоровіше оточення, ліси та поля, які в комплексі дають поштовх думці.

Про себе ж кажу: «Скільки часу зможу втримати пензель в руках – стільки й буду малювати». 

 А ще я співаю в хорі, в жіночому колективі, від чого мене дуже цінують. І це зручно: приходжу, коли хочу, йду, коли потрібно. А взагалі, вважаю себе хронічним холостяком.

Кілька років тому долучився до спільноти життєлюбів, де зараз беру активну участь. Зокрема, я є учасником Агенства дорослих моделей «Життєлюб». Ми з колегами встигли долучитись до багатьох цікавих проектів, тож можу з впевненістю говорити, що попит на моделей старшого віку однозначно є. Ми ще покажемо себе у цьому загадковому світі моди, от повірте!

Якщо послухати сучасні проблеми людей старшого віку – я в них не вірю. Маленька пенсія, стрімкий розвиток технологій, самотність – це ж все можна змінити. Знайдіть додатковий заробіток (я, наприклад, вирощую та продаю вазони), освоюйте інтернет (це теж не так складно, як здається на перший погляд), знайомтесь, об’єднуйтесь в спільноти однодумців – і все буде.

Є багато організацій, які допомагають «осучаснитись» та бути на хвилі з молоддю, «Життєлюб» в тому числі. Тому зберіть усі думки до купи та будьте впевнені: молодість не закінчується ніколи, якщо ви цього справді хочете!

Ми – божі створіння. У кожного є частинка енергії творця, якою ми можемо користуватися. Вона надихає робити добро. Тож прислухайтеся до неї і не бійтеся створювати щось прекрасне для себе! 

Коли мені випадає нагода поділитися своїм 75-річним досвідом, я використовую цю можливість по максимуму. Якщо внучка з донькою не послухають, то чужі люди точно візьмуть щось для себе. 

Вважаю, що не потрібно зупинятися у навчанні та не варто скупитися на те, аби поширювати власні знання серед якомога більшої кількості людей.

Досить часто мої однолітки скаржаться на депресію. Яка може бути депресія? Як тільки я щось схоже відчуваю на горизонті – відразу жену все геть. Депресія навіть найбільшого масштабу безсила переді мною.

Посадіть якесь деревце чи кущик, поливайте їх та спілкуйтеся з ними. Робіть ось такі прості речі – і тоді апатія з хандрою будуть обходити вас боком.

Слідкуйте за своїм біокомп'ютером. Ваш мозок повинен бути в постійному русі.

У мене біокомп'ютер дуже слабенький, але його маленьку потужність я використовую на 100%. 

Відпочивати – не значить лежати на одному боці. Відпочинок – це зміна занять. Пограйте в теніс, покупайтеся в річці чи просто прогуляйтеся. 

Багато речей можуть бути цікавими, але вони в першу чергу повинні бути важливими. Для вас, для довкілля та суспільства. Немає нічого прекраснішого, аніж створити щось справді вартісне та необхідне!