Володимир Дорош

Володимир Дорош

Володимир про те, чому музика – лакмусовий папірець розвитку нації та в яких випадках варто пам’ятати про вік.

Я завжди був білою вороною та виділявся з-поміж інших. В 24 роки заробив перший мільйон доларів, розвинувши бізнес, пов’язаний з комп’ютерами. Ми забезпечували школи необхідною технікою в рамках державної програми. Нам з командою тоді вдалось зібрати близько 50 комп’ютерних класів.

Це були часи розпаду СРСР і практично все було в новинку, тож починати бізнес було нескладно.

Зараз, звісно, все не так просто, але я точно можу назвати 100 різних галузей, в яких міг би себе реалізувати. Тож скиглити та нарікати на тяжку долю – точно не варіант, потрібно зібрати всі амбіції та діяти.

Володимир Дорош

Маю чимало ідей, займаюсь творчістю, меценатством. Нещодавно ми відкрили в Лубнах, моєму рідному місті, сучасний центр творчості для дітей європейського зразка. Там малеча з усього району займається танцями, музикою, малює і т.д. Але це виключно моя особиста справа і я не збираюсь кричати про те, скільки зробив на благо суспільства.

Я все життя професійно займався волейболом, і вже тривалий час є віцепрезидентом Федерації волейболу України. Утримую власний волейбольний клуб «Фаворит», який грає в суперлізі чемпіонату України.

Приходить час, коли потрібно від чогось відмовлятись, чимось жертвувати. І це важливо зрозуміти кожній людині. Ті, хто після 50 років не дають оцінку своєму віку та думають, що їхнє тіло таке ж молоде, як і колись, – страшенно помиляються.

Рекомендую не шкодувати коштів на себе, жити в режимі та регулярно проводити обстеження.

Успішні люди в першу чергу думають про здоров’я та гарне самопочуття. Інакше навіщо тоді потрібна успішність?! Її не передаси у спадок. Якщо твій батько успішний – це не означає, що й ти таким станеш. Генетично можна здобути хіба здоров’я…

Я до 40 років думав, що люди взагалі не хворіють, а потім зрозумів, як кардинально помилявся. Тому й депресія наступає тоді, коли я хворію, адже розумію, що всі плани йдуть на перекіс, а оптимізм зникає.

Людина не має права бути невдячною. Завжди потрібно пам’ятати про Бога, батьків, вчителів і усіх тих людей, які свого часу чимось допомогли або не заважали.

Володимир Дорош

Необхідно щодня дякувати просто за те, що є можливість жити.

Найбільше пишаюсь простими земними радощами – дітьми. Маю прекрасного сина та чарівну дочку. Вона грає на піаніно, у віці 10 років виступає з симфонічним оркестром та привозить додому чимало нагород. Син торгує на ньюйоркській біржі. І я жодним чином не впливав на вибір дітей, а лише підтримував їхні захоплення.

Колись написав пісню «Діти мої, діти», де є такі рядки:

«Моя душа – як та рілля розрита,

чекає – що посію навесні.

Та засівать вже будуть мої діти,

вони вже зможуть, я вже, мабуть – ні».

Так от, не шкодую ні зусиль, ні ресурсів на їхнє виховання та розвиток. Адже вони – не лише продовження мого роду, але й майбутнє нації. Бо хто буде після нас? Я завжди пов’язував своє майбутнє з Україною, а майбутнє України бачу тільки в дітях.

У мене є стабільна музична позиція: понад усе я обожнюю симфонічну музику. Вважаю, що в колективах, які грають інші мотиви (рок, поп, фольк, … – байдуже, де), працюють люди, яких просто не взяли в симфонічний оркестр 🙂

Епохальним колективом для мене є «Океан Ельзи», люблю гурт «Без обмежень», захоплююсь тим, що роблять хлопці з «Антитіла». Це фантастичний прорив у завтрашній день.

Володимир Дорош

Кожному часу – своя музика, а мистецтво завжди має бути вільним. І коли влада втручається в те, де та кому співати, – наступає хаос і творчість помирає.

Цього року маємо насичений концертний графік – плануємо виступи в усіх обласних центрах України.

Не скажу, що для мене це просто – виступати перед публікою. Цей процес забирає дуже багато енергії та внутрішньої сили.

Головне правило, яке для себе засвоїв – глядач вимагає чесності. Тому я ніколи не співаю під фонограму та не одягаю маски – фальш помітна за милю.

Близько 90% пісень у моєму репертуарі – власного авторства. Але я ненавиджу, коли мене називають композитором чи поетом. Композитори – це Рахманінов, Чайковський, Скорик. Поети – це Тарас Шевченко, Василь Симоненко, Ліна Костенко.

Я – музикант, який розповідає історії свого життя з музичним забарвленням. Це мозаїка мого світу.

Загалом музика – захоплення, яке вимагає фантастичних інвестицій часу, аби стати професією. Закінчити музичну школу, училище, консерваторію, – це інколи займає до 20 років життя. І так в кожній професії: щоб стати профі, потрібно не боятись жертвувати, інвестувати та не здаватись при першій слушній нагоді.

Володимир Дорош

Популярна музика впливає на маси. Вона – як лакмусовий папірець розвитку нації та й цивілізації загалом.

За 27 років Незалежності музичний рівень України дуже знизився. Добре, що є інтернет, який допомагає молоді не випадати зі світових музичних тенденцій.

Ми повинні створювати якісні умови та давати зелене світло майданчикам, аби нові обличчя мали можливості для розвитку.

Я просто хочу жити і не будую особливих планів, адже це смішно. Ти не знаєш, що може трапитись завтра. Та й навіщо зазирати наперед?

Ніколи не пізно починати. Коли кажуть, що після певного віку наступає фінал твоїх творчих здібностей – це дурниці. Людина має бути багатогранною та постійно навчатись новому, байдуже, в якій галузі. Кожен з нас може досягти нереальних висот, важливо вірити. 

Якщо людина відчуває старість, особливо ментально,  – це означає, що вона духовно бідна.

Перед сном щоночі ставте собі одне й теж питання: чим я сьогодні кращий, ніж учора? Що я зробив корисного для себе та для країни та дякую Господу за прожитий день.

Володимир Дорош

Напишіть нам

04080, Україна, м. Київ, вул. Кирилівська, 23, офіс 1+1 медіа

ideaspeople@1plus1.tv